У Дмитра, як на погибель,
Дрова закінчились,
Та ще вчора уночі
Кози отелились.
Отаке нещастя сталось,
Нічим хату гріти,
Та Дмитро не розгубився,
Вдався до освіти.
Став книжки чітати зранку,
Та й пішов у школу,
А іще подав заяву
Він до комсомолу.
Помолодшав Дмитро дуже,
Став красивим зразу,
І дуже він розгнівався
На оту заразу.
Як це каже, не повірю,
Холодно у хаті,
Та й почав Дмитро той холод
З хати виганяти.
Але холод не сусідка,
Холод і не тітка,
Сидить в хаті, як хазяїн,
Розцвіта, як квітка.
Та Дмитро не розгубився,
Хай то кожен чує,
Вінайшов собі він піч
Що без дров працює.
І тепер у хаті тепло,
Кози теж у хаті,
Отакий Дмитро розумний,
Що й не розказати.
Потім вирішив Дмитро,
Їсти ні до чого,
Взяв в жінки він молодицю,
Що не їсть нічого.
Своїх коз наш Мтовило
Престав кормити,
Запровадив раціон,
Щоб довше їм жити.
Кози більше молока
Почали давати,
А щоб в хаті не воняло,
Перестали срати.
І життя змінилось зовсім,
Перестав сам їсти,
Каже, шо веліли так,
Йому комуністи!!!
