Біга по книжковому базару Києва білобрисий мужичок,роботяга заводський,книжечками підспекульовує.Ненавидить все українське,аж трусить його.Іноді добавить,шо євреїв також не любить.Але не так активно добавить.Такий собі аматор літератури з народу.Розпатякує,шо він з Пітєра.
Правда,його Пітєр- це дєрєвня в болотах і бруді з необ*ємної Пітерської області,з якої тамтешні жлоби,вчорашні раби-кріпаки, розбігалися в міста,задовольняти свої бздики.Хто в міліцію,хто у вчителі.Вчить.Вчорашні дури і кугути сьогодні почали вчити та керувати.В обісцяних трусах,або й зовсім без трусів,в обісраних штанях.За міським життям.Вогні великого міста.Головне,вдало прилаштуватися.Вчасно підлізти або вигідно одружитися.
Як мамаша нашого книжника опісля війни.Як всі родичі дєрєвєнської фроськи або вєрки.Родинний підряд.Як у інших і зараз-сільськогенеральський.Чи жлобо- або жлобонацмено- юридичний.Манія вчителювати за міською пропискою.
А можливо це ще з дєрьовні тяглося.І їх ткнули,відомо хто.Або ж невідомо хто,а потім зійшлися.Ну і сказали цим новоявленим сіячам культури в обісцяних сарафанах і обісраних штанях,шо вони можуть поїхати в рідну передову дєрєвню увечері після школи порпатися в городі,а можуть безплатно за рік-два в столиці шикарні апартаменти отримать.Але для цього-наша служба і опасна і трудна,наша міліція нас бєрєжьот,спєцзаданіє,в общем,спецагєнтами з великої дороги.Під виглядом сіячів розумного,доброго,вєчного,вчити хохлів у вишиванках кацавєйської кірзякової культури в .За рахунок хохлів,звичайно.З дерев*яними дєрєвєнскіми мордами.На Західну Україну.В тил ворога.
І випитували у дітей ці пєдіки з пєдучилищ,-а шо там дома,як там тато й мамо ся мають?Ой чи цілують дєдушку Лєніна та батьку Сталіна в жопу?
А по ночах приходили люди чи нелюди в чорному з чистими,відмитими від крові руками,і забирали їхніх тат та матусь.Назавжди.І били їх по нирках.І відбивали їм легені герої нашої доби.І викрадали все,шо могли, що могли з хати.
І гигигали від задоволення в кулачок вчителі жлобського походження.
План є план.П*ятирічку за чотири роки.Може,хто просто не сподобався.Ткнули в нього пальцем.І все.Незбориме почуття власної значимості вчорашніх рабів.
Як же бандерівці не викрили цих комсомольців-добровольців.За ними ж слідкували?Іноді цілі апеляції пишуть зі сльозами на очах про безвинно загиблим юним дівчам та хлопцям,живими спаленими бандітами-бандерівцями в окремих гуртожитках за те шо приїхали з різних прогресивних дєрьовєн Росії добровольцями навчати нещасних відсталих дітлахів у вишиванках дєрєвєнському дерев*яноиу уму-разуму.
І тільки на базарі я дізнався,що ці безкорисні просвітяни були наділені раціями в рюкзаках.Через які по ночах вистукували плани катувань.Для того їх і селили окремо.
Після кількох років такого вчителювання мамаші нашого книжника і всім її подільникам видали безплатні шикарні квартири в центрі Києва.Шоб і далі стукали.І далі ці квартири розширяли по мірі розплоджуваності виблюдків.Треба сказати,шо в тогочасному Києві секретар райкому партій українського походження,голова району,мав 2-х кімнатну квартиру на 5=х осіб.Таку саму,як і приставлені до нього сусіди циганської зовнішности.
І продовжувала мамаша разом з братами вчителювати вже Києві.І були в школах спецвідділи,де сиділи гермафродітки з підвищеною платнею і займалися наволочизмами.
І народився у вчительки синочок.І підріс.І почав цей виплодок спекулювати книжечками при владі трудящих.4 книжки тоді коштували більше багатьох місячних зарплат.І арештовували книжників.Інших.Але не нашого, спадкового сексота.
Бо любий злочин можна здійснювати безкарно,якщо його занотувати як спєцзаданіє.
В.ДілоВій «Альтернативна історія»
