Или такой вопрос: почему “притеснения русскоязычного населения” наблюдаются исключительно в Украине и прибалтийских государствах? Неужели в Узбекистане условия для национальной самореализации “русскоязычного меньшинства” значительно лучше? Почему из Казахстана русские тихо и организованно уезжают целыми семьями, а из Латвии , к примеру, не хотят, хоть их там и “ущемляют”? Да всё потому же: в Латвии теплее. Вот и наехало туда “людей с востока”, пока их в конце концов не стало больше, чем коренных жителей. И не только в Латвию. Если шахтёр имел возможность выбора между Кузбассом и Донбассом – выбор делался в пользу последнего. Отставные военные в чине не ниже майора предпочитали вкладывать минобороновскую пенсию в уютные дачные участки на юге Украины. Рабочие, отработавшие положенный срок “на Севере” и досрочно вышедшие на пенсию, бросались осваивать Крым. Не так уж много на самом деле оказалось среди “истинно русских” любителей охоты, рыбалки и прочей суровой северной природы. И даже несмотря на нынешние экономические проблемы Украины, немного находится желающих сменить свои уютные чернозёмные шесть соток на аналогичный по площади кусок Северного Приуралья.
Владимир Остров - По ту сторону изотермы, или Почему Украина не Россия?
ЩЕЕ:
Одна з речей яка мене бісить у нашім національнім русі - вперте небажання визнати, що проблема російськомовних це не проблема "українізації українців", а проблема міграційної політики. З тих пір, як Таллінські крамнички були атаковані п'яною бородатою ордою, більшість континенту зрозуміла - Росія це східноєвропейська Албанія. Немає змісту шукати раціональних мотивів у діях арабів з передмість Парижу, также немає пояснювати дії підлих вилупків, що вчинили це з меморіалом героям Крут.
Весь радянський період, користуючись відсутністю кордонів між країнами-учасницями союзу, Україну атакувала бородата орда. Нахабна, агресивна, темна. Вона несла свій "язик", свій примітивізм мислення, своє лицемірство та свою злість. Холопську злість вєлікоросіянського мужика що раптом залишився без хазяїна, якого огидно зрадив під час першої світової. Цей мужик осів у обласних центрах, шахтах, двірницьких та комуналках. І з розірванням союзного договору 1922 він не зник. Він отримав громадянство України та продовжує свою чорну справу.
Час сказати мужику "досить". Час обломити його і дістати всі архівні записи хто і звідки сюди потрапив (слава прописці!). Час жорстко та однозначно почати анулювання громадянства та депортувати нелояльних "радянських мігрантів". Повертати їх у рідну тундру до сексу з ведмедями. Жоден мігрант не має жодних мовних прав. Жодний мігрант не має жодного права вимагати від країни перебування гарного ставлення до історичної батьківщини. Жодний мігрант не припиняє бути таким, тільки тому-що він народився у сім'ї мігранта в Україні. Жоден мігрант не має права оцінювати історію країни куди втік. Її ідеологію. Кожен мігрант має право на соціалізацію. Тільки з соціалізацією, прийняттям України як батьківщини, її культури взагалі та мови конкретно, її традиції, він припиняє бути мігрантом. Це всі його права. Крапка